|
Пані Дарія з чоловіком і сином живуть на чотирнадцятому поверсі брунатного будинку, що в Нижньому Мангетені на авеню А.- Ви тільки погляньте, який звідси відкривається краєвид! – захоплено каже вона, проводячи нас у невеличку спальню з широким незаштореним вікном на всю стіну, звідки весь нічний Нью-Йорк проглядається, немов на долоні.Погляд ковзає об розкладачку, яка стоїть посеред скромної кімнати, поряд з ліжком. – Це Івасева, він тим часом переселився до нас, - ніяково каже вона, вловивши запитання в наших очах.Івасик – це її син, третьокласник, який поступився своєю кімнатою гостеві з України і тим дуже в душі гордиться. Тому що «також допомагає воїнам АТО».«Київський гість» не знає, що нічне небо в Нью-Йорку особливе, і звідси, з чотирнадцятого поверха, до нього можна торкнутись рукою. У безпросвітній теміні полковник запасу Віталій Галіцин живе вже майже два роки, від серпня 2014 року, з того моменту, коли стався «диверсійний вибух». Навколо була ніч, яка не закінчувалася й тоді, коли його доправили до Маріупольського шпиталю, а звідти – до Дніпропетровського, а звідти – до Київського... Полковник запасу Віталій Галіцин перед війною на Сході України готував фахівців саперної справи в Центрі розмінування в Кам’янці-Подільському. Хоча це не перша війна у його житті – в 2003 році він служив у Іраку, знешкодив тисячі мін і снарядів, які не розірвалися...Влітку 2014 року, коли почалася війна на Сході України, він, офіцер запасу, сапер за спеціальністю, відразу ж приєднавшись до батальйону «Азов», поїхав добровольцем на передову, допомогати тримати оборону Маріуполя. Його наука, як знешкоджувати міни, гранати й снаряди, зберегла багато життів бійців, а от самому вберегтися не вдалося. Під час виконання одного з бойових завдань Віталій Галіцин разом зі своїм другом, також військовим інструктором В’ячеславом Галвою стали жертвами спланованої диверсії під Новоазовськом - підірвалися у замінованому автомобілі. Побратим загинув, а його Всевишній зберіг, хоча й отримав тяжкі поранення лівої руки, черевної порожнини та найстрашніше – перестав бачити. 10 складних операцій, які він пережив додали віри в життя, але не повернули втрачений зір, бо одне око було втрачено безповоротно, а щодо іншого лікарі кажуть, що є надія. Цю надію вселили йому люди доброї волі з американського добродійного Фонду Revived Soldiers Ukraine, («Відроджені солдати України»), який заснувала разом з друзями та однодумцями киянка Ірина Ващук, що живе тепер на Флориді. Фонд цей робить неможливе - вишукує по всіх американських медичних центрах найменшу можливість прийняти найбільш важко понівечених на Сході України воїнів, обстежити їх і максимально домомогти. Той, хто живе в Америці, знає, що такі операції коштують десятки й сотні тисяч доларів. Revived Soldiers Ukraine, збираючи ці кошти по крихті, взявся допомогти бодай часткового відновити зір і полковнику Віталію Галіцину. Вже пройдено попереднє обстеження в Нью-Йорку, домовлено про наступне у Філадельфії, але це ще не все, що потрібно. Крім неабияких коштів, потрібна ще й постійна людська підтримка та звичайна допомога – допомогти вдягнутися, приготувати їсти, вивести надвір прогулятися... Допомагати щодня, щогодини, щохвилини. Стати йому очима...«Повернути зір пораненому в зоні АТО полковнику запасу Віталію Галіцину намагатимуться американські лікарі. Видатки на консультації, лікування та проживання бійця у Нью-Йорку взяли на себе українці, які мешкають в Америці», - пишуть українські газети й передають українські телеканали.Полковник Віталій Галіцин живе в родині Козак-Тимець майже два місяці. Донедавна батька супроводжувала донька, але минулого вівторка вона повернулася додому, щоб продовжувати навчання в університеті, й добре було б, щоб кожен з нас, хто відчуває потребу, також підставив свою руку допомоги (тел: 917-968-3753).А таких воістину святих людей, для яких не буває чужої біди, серед нас багато.Наталя Гринь з Конектикуту – одна з них. Зовсім недавно у свій день народження вона зібрала 2 075 доларів й передала фонду Revived Soldiers Ukraine.«Це не вперше Наталія допомагае українським пораненим військовикам. Вона була біля ліжка тяжко пораненого Романа Луцюка 5 довгих місяців, коли він боровся за життя. Сьогодні Наталя постійно допомагає Олександру Дарморозу, розвіднику, який встиг пройти й вижити в найгарячіших точках Луганщини: Щастя, Станиця Луганська, але за кілька днів до демобілізації натрапив на протипіхотну міну і втратив зір... Наталя Гринь - це Українка з великої літери!» – написала на фейсбук-сторінці фонду Revived Soldiers Ukraine його співзасновниця Ірина Ващук.…Ми сидимо на кухні й розмовляємо з Віталієм Галіциним. А господиня дому пані Дарка Козак-Тимець заносить у хату харчі, питну воду, паперові рушники. Все це вона купує на власні кошти, нікому й нічого особливо не афішуючи. Для неї український полковник, який втратив зір, проливши кров за Україну, - найдорожча людина на світі. І вона ладна віддати йому останнє, аби тільки одужав, аби тільки почав бачити, аби знову життя для нього стало прекрасним.Ми спостерігаємо за пані Даркою й нам невимовно хочеться бодай чимось їй допомогти. Знаємо, що після прочитання цього матеріалу, подібне бажання з’явиться у багатьох. Господь віддячить нам за це добро. Допоможімо тим, хто пролив свою кров за нашу Україну! Нехай наше сумління приведе нас до цих людей, яким ми завдячуємо тим, що путінська орда так і не змогла поставити Україну на коліна. Візьмімо бодай невеличку частину їхнього тягаря на наші плечі, бо тягар цей ой який важкий!...З вікна 14-го поверху, біля якого ми розмовляємо з полковником Віталієм Галіциним, відкривається вечірній Мангетен. Сліпуча корона «Крайслера», багряний Емпайр-стейт-билдінг... - Побачимось! – кажемо на прощання й відразу ж замовкаємо, бо розуміємо, що варто було б, напевне, сказати “Почуємось”. - Побачимось! – по-військовому впевнено відповідає Віталій. – Я вірю... Я відчуваю… Я бачу серцем...
|
