Катерина Кіндрась, Валентин Лабунський

передостання надія

Сьогодні багато хто допомагає Україні, надсилаючи гроші, ліки, медичне устаткування. На жаль, часто у безвість: далеко не завжди ця допомога доходить до найбільш потребуючих і далеко не завжди можна побачити й відчути її результати. Американський доброчинний фонд Rivived Soldiers Ukraine робить майже неможливе – дає надію й повертає до життя понівечених на Донбасі солдат, яким не змогли допомогти більше ніде. Його співзасновниця – Ірина Ващук-Діссіпіо, яка народилася й виросла в Ірпені біля Києва. В Америці вже 13 років. Майстер спорту з легкої атлетики, навчалася в University of South California, працювала тренером, а тепер виховує двох дітей. Мешкає на Флориді, а живе Україною...

                                      

 

- Пані Ірино, признаюся, перш, ніж сконтактуватися з вашим фондом, я вивчила Ваше «досьє» й побачила, що Ви живете щасливим, забезпеченим, розкішним життям. Притому у Вас двоє маленьких дітей і чоловік – неукраїнець. Більшість у Вашій ситуації обмежилася б і обмежується одноразовою допомогою чи спогляданням українських болей через інтернет.

Ви ж звалили на свої плечі неможливе, бо робите те, чого вже не може зробити ані Україна, ані Німеччина. Чому Ви вирішили допомагати Україні?

 

- Вже другий рік у 72-й бригаді на Східному фронті воює мій брат Валерій. Він записався добровольцем і пішов на війну відразу, як на Донбасі загинуло двоє його друзів. Нашого племінника спалили в гелікоптері ДНРівці, чи не знаю, як їх назвати... Мій тато, полковник міліції у відставці, був серед майданівців із самого початку й із самого початку заснування нашого фонду Rivived Soldiers Ukraine розносив по родинах і шпиталях гроші й ліки, які ми надсилали, ходив по інстанціях й захищав понівечених солдат, які повернулися з фронту й не мали ані сил, ані здоров’я відстоювати свої права, вів переговори з американським посольством у Києві про перші візи для поранених солдат... Наша сім’я тут, в Америці, почала допомагати Україні відразу, як тільки в Києві постав Євромайдан, і коли «зелені чоловічки» захопили Крим. Кажу «наша сім’я», тому що мій чоловік Кен Діссіпіо, який справді не має українського коріння, дуже розуміє мене й підтримує, бо волонтерська робота займає багато часу. Я йому за це безмежно вдячна.

Спочатку я тісно співпрацювала з громадською організацією «Майдан-Сан-Франциско» (потім вона трансформувалася в «NOVA Ukraine»). А потім, коли розпочалася війна, українська трагедія набула страхітливих масштабів і каліфорнійські волонтери вже не могли допомогти всім потребуючим, я звернулася до добровольців у Чикаго – кількох дівчат, які самоорганізувалися й почали допомагати пораненим українським солдатам на Донбасі.

Разом з тим, я звернула увагу, що покалічених на Донбасі солдат везуть найбільше до Ізраїлю, де тамтешні клініки виставляють шалені суми - 100-150 тисяч доларів за лікування й реабілітацію одного хворого. Подумала, чому не в Америку, де реабілітаційна медицина настільки розвинена?

- Але в Америці медицина також захмарно дорога?

- Американська медицина дуже дорога, але й дуже жертовна. На самих початках нас доля звела з доктором Зенею Черник з Філадельфії, головою Української Федерації Америки. За її підтримки нам вдалося привезти до США на лікування й реабілітацію Сергія Бабського, лейтенанта-десантника з Коростеня Житомирської області, який у березні 2014 року після окупації Криму пішов добровольцем спочатку на кордон з півостровом, а потім - у зону АТО. В бою під Слов’янськом отримав важкі поранення й 60 відсотків опіків тіла. В боротьбі за його життя українські лікарі вичерпали всі можливості, бо реабілітаційна медицина в Україні, на жаль, не настільки розвинена, як в Америці.

Доктор Зеня Черник оплатила Сергієві квиток у бізнес-класі, бо він прилетів увесь забинтований, і замовила вже на території США медичний літак, яким його транспортували до Огайо. А там інша українська жінка Марія Струк, яка працює в  клініці  Metro-Health, домовилася про безплатне обстеження й лікування. Сергія обстежили, зробили успішну пластичну операцію й повернули до життя. Ми дуже тісно співпрацювали з доктором Зенею Черник і я їй та її колегам за це дуже вдячна. Але понівечених війною хлопців, яких лікарі не знали як чи не змогли повернути до більш-менш нормального життя, в Україні ставало дедалі більше. Українська Федерація Америки, зрозуміло, не має можливості підставити плече всім, хто потребує допомоги. І я вирішила заснувати свою доброчинну організацію, щоб працювати з Україною напряму. Так з’явилася Revived Soldiers Ukraine.

Нам вже вдалося запросити до Америки на реабілітацію 19 солдат, а також знайти можливості для лікування в Україні для багатьох інших понівечених війною військовиків і волонтерів.

- Потребуючих в Україні багато. Кого підтримує ваш фонд насамперед?

- Тих, кому не змогли допомогти ані в Україні, ані деінде, але в душах яких жевріє  надія. Наприклад, зараз ми шукаємо місце й можливості для важко пораненого Леоніда Хмелькова, якому під час операції в Україні занесли інфекцію, защемили сідалищний нерв і він дуже страждає. Нам допомагає отець Микола Бурядник, парох церкви Св.Йосифа Обручника з Чикаго, який за нашим зверненням узяв під опікунство трьох понівечених воїнів АТО.

17 листопада до Г’юстона (штат Техас) прибув важко поранений під Луганськом Олександр Петраківський. Він не може навіть сидіти, в літаку летів на медичних ношах. Ним опікується людина безмежно великого серця - Наталя Полюшкевич,

разом з якою ми й заснували цей доброчинний фонд.

28 листопада до Лос-Анджелеса прибув Андрій Мельник, який у бою за Донецьке летовище отримав важкі поранення - куля прошила йому всі внутрішні органи, пошкодила хребет, спинний мозок. Українські медики зробили все можливе, але можливості американської медицини набагато більші...

- Як Вам вдається переконати американські клініки допомагати українським пораненим? Завдяки особистим контактам?

- Кожен великий американський медичний центр має фонди на доброчинну, безплатну допомогу, потрібно тільки правильно й переконливо обґрунтувати клопотання. Крім того, багато американських лікарів мають наукове зацікавлення в лікуванні таких «нетипових» хворих – для досвіду й удосконалення своєї професійної майстерності.

Що ж до особистих контактів, то вони вирішальні. Ми з чоловіком належимо до доволі престижного гольфового клубу й, якщо потрібна певна консультація, тутешні лікарі відгукуються, абсолютно безплатно, без зайвих слів. У Лос-Анджелесі в мене є приятель Яні Корі, який створив свій реабілітаційний центр. Він паралізований, на візку, й тому, напевне, йому не треба довго пояснювати. Наші хлопці в його центрі також проходять реабілітацію.

- А українські лікарі в Америці? Наскільки відгукуються вони?

- Знову ж таки, це виключно індивідуальні контакти – хтось когось знає, хтось комусь когось рекомендував. Не так давно нам вдалося домовитися у Філадельфії з лікарем Юрієм Біликом, який узявся спробувати допомогти повернути зір полковнику Віталію Галіцину. Українські лікарі з Детройту так само відгукнулися на біду Василя Кропиви, 24-річного хлопця з Волині, який був тяжко поранений і втратив під Волновахою зір. Ми тісно співпрацюємо з  українськими церквами, особливо в Детройті й Чикаго, де отці й сестрицтва зустрічають наших хлопців, допомагають житлом, харчами, опікуються, як рідними. У нас добрі контакти, знову ж таки персональні, з українськими громадами Лос-Анджелеса (Каліфорнія), Нью-Гейвена-Гартфорта (Конектикут), Клівленда (Огайо), Чикаго (Іллінойс), Детройта (Мічиган), налагоджуються з Нью-Йорком та Нью-Джерзі...

- Чим може допомогти той, хто хоче допомогти, й українські лікарі Америки, зокрема?

- Кожна американська клініка має бюджет на доброчинну діяльність й українські лікарі, які працюють у них або мають професійні контакти, можуть у цьому допомогти. Сьогодні нам потрібні фахові консультанти й фахівці, насамперед ортопеди, офтальмологи, невропатологи, пластичні хірурги.

Ми намагаємося отримати доброчинне фінансування, але, як правило, провівши операцію, яка коштує десятки а то й тисячі доларів, клініки виставляють додаткові рахунки, оплатити які солдати АТО, певне що, не в змозі. Крім того, наш фонд оплачує їм дорогу, проживання, харчування. У деяких містах в цьому дуже допомагає українська громада, а в деяких мусимо винаймати. Тому ми вдячні за кожну найменшу підтримку.

Наближається Різдво. Більшість з нас витрачатиме сотні, тисячі доларів на дарунки, без яких часто можна обійтися. Я хотіла б попросити, щоб кожен з нас згадав, що комусь у світі важче, ніж йому. Згадав тих молодих і зовсім юних хлопців у інвалідних візках чи прикутих до ліжка, які, дякувати Богу, вижили, але дуже часто залишилися сам-сам з хворобою, каліцтвом і безпорадністю. Подаруймо ж їм передостанню надію! І нехай береже їх Господь, а тим, хто їхню біду сприйняв, як свою власну, нехай віддячить сторицею.

 

Розмову  провела

Катерина Кіндрась

 

Revived Soldiers Ukraine

134 Detmar Drive

Winter Park, FL32789

Tel: 213-926-6627

www.rsukraine.org

 

 



ПОТОЧНИЙ НОМЕР
            @2013 NovaGazeta All Rights Reserved