Валентин Лабунський, головний редактор

ПЕТРО ПОРОШЕНКО І ДОНАЛЬД ТРАМП

Стало відомо, що наступного тижня до Америки з офіційним візитом прибуває Президент України Петро Порошенко. Насамперед він зустрічатиметься зі своїм американським колегою Дональдом Трампом, аби спільними зусиллями розрубати донбаський гордіїв вузол, змусити Росію припинити агресію проти суверенної України, віддати їй брутально відірваний російським агресором Крим і поважати, нарешті, міжнародне право та правила співжиття цивілізованих народів на нашій планеті.
Не виключено, що український президент зустрічатиметься і з українською громадою. Зазвичай такі зустрічі проводять люди, яких на це ніхто й ніколи не уповноважував. Вони намагаються не допустити на зустріч осіб, які можуть поставити президентові “незручні” запитання й делегують на неї самопроголошених “лідерів” української громади. Ці “лідери” надувають від почуття власної величі щоки й всіляко піддакують президенту, аби він залишився задоволений зустріччю із земляками.
Нинішня ж ситуація в Україні вимагає зовсім іншої балачки. В президента Порошенка слід запитати, чому він так і не виконав своєї передвиборчої обіцянки продати весь свій бізнес? Чому й далі працює в Росії, приносячи їй неабиякі прибутки у вигляді податків, одна з його численних цукеркових фабрик? Чому не розірвано дипломатичні відносини з Росією, яка напала на Україну, загарбала Крим і розв’язала війну на Донбасі? Яку роль в його оточенні виконують такі одіозні особи, як Кононенко, Грановський, Гринів та інші? Чому затриманих на хабарях чиновників дуже швидко відпускають під заставу, а згодом і зовсім закривають порушені проти них кримінальні справи? Чому Верховний суд України зняв усі обвинувачення проти справжнього бандита, корупціонера й хабарника епохи Януковича Ю.Іванющенка, відомого в кримінальних колах як Юра Єнакієвський?
Ряд таких “чому” можна продовжувати до нескінченності. Бо нинішня влада в Україні – антинародна й антиукраїнська. Вона дбає лише про свої прибутки за рахунок українського народу. Використовує облудну брехню, аби якось виправдати свою злочинну сутність, грабує Україну й складає награбоване в офшорах.
А тому всі ці запитання слід викласти перед Порошенком, аби почервонів і замислився, аби переконався, що українці Америки про всі його особисті “подвиги” та створену ним систему добре обізнані, й хочуть, аби він відповів на “незручні” запитання.
Як тільки стане відомо, де й коли Петро Порошенко зустрічатиметься з громадою, “Нова газета” повідомить про це своїм читачам. Не будьмо байдужими, великим натовпом прийдемо в цю точку, аби запитати й почути відповіді! Це наш обов’язок перед пам’яттю героїв Небесної сотні й тих воїнів на Східному фронті, які віддали свої життя й здоров’я задля кращого майбутнього України. Їхні чисті душі стукають сьогодні в наші серця й просять, кричать, вимагають: “Не дозвольте негідникам, баригам, одержимим наживою типам сплюндрувати нашу Україну! Не дозвольте!”. Почуймо їхні голоси!

РІДНА МАМО МОЯ...

14 травня в Америці та багатьох інших країнах світу святкуватимуть День матері.  Добре, що тепер і в Україні є таке свято. Адже мати – це найрідніша людина для кожного з нас. На жаль, коли наші матусі живі, ми часто забуваємо про це. Звикаємо до їхньої присутності й турботи. Як до кисню чи чистої води. І тільки втративши, починаємо усвідомлювати, як же мало ми дарували їм уваги.
Я згадую свою маму зі сльозами на очах. Бо восени вже мине 14 років, як Бог забрав її в Царство своє. Згадую її ласкаві очі, лагідний голос, натруджені руки. Вона ніколи не сиділа, склавши їх. Бо нас у неї було семеро. Треба було всіх нагодувати, обігріти, випрати, випрасувати, втішити, перевірити уроки… І вона при цьому знаходила вечорами час, аби годинами читати нам ще й класиків світової літератури. З самого малечку ми знали й переживали за долю Жан Вальжана й Козетти – це мама вводила нас у світ героїв знаменитого французького письменника Віктора Гюго. Й те, прочитане мамою, запам’яталося на все життя. Й коли в університеті я відчував, наскільки я більш начитаний, ніж однокурсники, я згадував свою маму. Бо це її заслуга.
Вона прожила нелегке життя. Її випускний бал після закінчення середньої школи припав на літо 1941-го. Хлопців з її класу знищила війна – живим залишився лише один, та й то без ніг. А потім були голодні повоєнні роки, тяжка праця, пошуки варіантів як вижити, як підняти дітей, як вберегти їх від вулиці. Вона не доспала ночей, не зносила дорогих шатів, аби тільки її діти росли з відчуттям щасливого й безтурботного дитинства.
Ми, сини й дочки Анастасії Лабунської, легко дотримувалися Четвертої заповіді Божої, бо наша мама була для нас усім – сповідальницею, берегинею, захисницею… Вона вела нас по життю, в умовах комуністичного безбожництва навчила любити Бога й шукати не багатства земні, а багатства небесні. Вона молилася за нас, коли життя кликало її синів чи доньок у дорогу далеку. І ми відчували ту молитву за тисячі кілометрів від рідного дому. Вона зробила материнство своєю професією й гідно представляла її до кінця своїх днів.  
А коли мами не стало, я почав бачити дивні сни. Мама приходила до мене й радила, застерігала, втішала. Вона й там, у Божих засвітах, піклується про нас, своїх дітей.
Рідна мамо моя, мені так хотілося б прихилити для тебе небо, але ти вже й так на ньому. Отож, почуй молитви мої, в яких я дякую Богові за те, що ти була моєю мамою, що я мав велике щастя в житті чути твій голос, бачити твої очі, слухати твою науку, як жити, як вірити, як любити.
Переконаний, що подібні слова для своїх матерів живуть у душах більшості людей на Землі. Поспішимо ж до тих матерів, які ще живуть поряд з нами. Аби сказати їм найлагідніші, найтепліші, найголовніші слова. А тим, хто вже спочиває з Господом, нехай Всевишній передасть слова наших молитов, в яких ми крізь сльози дякуємо нашим матусям за все, за все, що вони зробили для нас.
Зі святом! З Днем матері!

З повагою до вас,
Валентин Лабунський – головний редактор “Нової газети”

 ХАН-ШЕЙХУН-ДАМАСК-МОСКВА

Як передав Сирійський центр моніторингу прав людини (SOHR), рано вранці у вівторок, 4 квітня, сирійське місто Хан-Шейхун, що в провінції Ідліб, зазнало хімічної атаки з повітря. На місто скинули бомби із зарином – нервово-паралітичним газом смертоносної дії. Жертвами нальоту стали щонайменше 75 мирних громадян, ще 350 (з них багато перебувають у вкрай тяжкому стані) зазнали ураження зарином і тепер проходять курс лікування в шпиталях. Серед загиблих і поранених багато жінок і дітей. Це найсмертоносніша хімічна атака в Сирії із серпня 2013 року, коли війська сирійського диктатора Башара Асада обстріляли передмістя Дамаска, зокрема містечко Гуту, ракетами, нашпигованими зарином. Тоді загинуло 635 осіб, серед яких сотні дітей. Башар Асад та його війська ані зарину, ані будь-якого іншого нервово-паралітичного газу, які Путін збирається використовувати в майбутніх війнах, не мають. Це “добро” їм задурно привозять за наказом Путіна з Росії. Аби продовжував труїти власний народ, зганяв його з насиджених місць і змушував пішки йти до Європи. Дестабілізовувати її, сіяти там страх і хаос на радість кремлівському карлику. В такий спосіб Путін хоче знищити Євросоюз, наводнивши його гнаними, брудними, переляканими й голодними біженцями. Для адміністрації США, так само, як і для керівництва ООН, немає жодної таємниці, хто це зробив і кому це вигідно. Але якщо в ООН знову хитають головами й скрушно кажуть, що “глибоко стурбовані”, то у Вашингтоні віднедавна сидить не той, що завжди “стурбований”, а здатний до дій. Так, принаймні, він себе позиціонував, коли хотів стати американським президентом. Так він себе представляв і 5 квітня під час прес-конференції з йорданським королем Абдуллою ІІ. Мільйони людей в усьому світі побачили й почули непідробне обурення американського президента вбивством нервово-паралітичним газом ні в чому не винних дітей, серед яких є зовсім немовлята. Тепер треба трансформувати слова в дії. З цим у попередника Трампа Барака Обами були великі проблеми. Саме тому Дональда Трампа й було обрано президентом, бо його конкурент Гілларі Клінтон уособлювала собою Обаму-2. Америка і світ тепер чекають на конкретні кроки новообраного господаря Білого дому. На військову операцію проти сирійського диктатора Башара Асада, який потопив у крові власний народ. На більш суворі економічні санкції проти режиму Путіна, який так само знущається над власним народом, але, окрім цього, ще й тягне свої загребущі руки до сусідів, анексуючи чужі території, розв’язуючи збройні конфлікти, поставляючи друзям-диктаторам зарин. Саме тепер стане очевидним, чи справді Дональду Трампу допомагали стати президентом Путін та його спецслужби. Адже Башар Асад – це великий друг Путіна, який допомагає йому вбивством власного народу встановити новий світопорядок. Настав час істини. Довжелезна й нудна епопея, яку затіяли демократи, що обвинувачують Дональда Трампа в злочинних зв’язках з Кремлем, добігає кінця. Доба словесних ескапад минула. Час вимагає дій. Дій вимагають й передсмертні хрипи нещасних діточок, яких задушили зарином Путін і Асад - гітлери ХХІ сторіччя, за якими давно плаче Гаага.

 -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 



ПОТОЧНИЙ НОМЕР
            @2013 NovaGazeta All Rights Reserved