Катерина Кіндрась, Валентин Лабунський

ПРАВДА І КРИВДА МИКОЛИ ІВАНЕНКА

Наш співрозмовник: Микола ІВАНЕНКО – український правник і бізнесмен. Народився 10 листопада 1964 року в м.Києві в родині юристів, працівників прокуратури.
Після закінчення школи, з  1985 по 1987 рік, служив у війську. З 1987 по 1992 рік навчався на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Отримав диплом юриста. В 2003 році закінчив Українську академію державного управління при Президентові України. Магістр державного управління. Одружений, виховує сина Івана та доньку Анну.
В 1993 році зареєстрував Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Люксекспрес-ІІ». З 1994 року ним були інвестовані великі кошти на розробку проектної документації й проведення благоустрою орендованої земельної ділянки, де раніше було несанкціоноване звалище сміття. В період 1998-2000 років ТОВ «Люксекспрес-ІІ» на орендованих земельних ділянках по вул. Причальній, 1 в місті Києві побудувало об’єкти нерухомості загальною площею понад 10000  кв.м. За 20 років бізнес Миколи Іваненко розвинувся в один з великих комплексних центрів з продажу та сервісного обслуговування автомобілів в місті Києві. 
ТОВ «Люксекспрес-ІІ», яке очолював Микола Іваненко, успішно здійснювало підприємницьку діяльність.Майже 20 років, до липня 2012 року, товариство справно сплачувало всі податки, створювало робочі місця та виплачувало заробітну платню працівникам. В різні роки ТОВ «Люксекспрес-ІІ», за даними оргкомітету Національного бізнес-рейтингу та згідно з інформацією Державного комітету статистики України, входило до числа лідерів галузі й посідало друге місце в рейтингу за сумарним балом номінацій.
У липні 2012 року на підставі ухвалених незаконних рішень господарського суду всі будівлі ТОВ «Люксекспрес-ІІ» було знесено, а майно і навіть будматеріали - знищено й розкрадено. Товариство фактично припинило свою діяльність, а Микола Іваненко став жертвою корупції та вибіркового правосуддя. В 2012 році після неодноразових погроз з боку працівників прокуратури та правоохоронних органів, він вимушений був покинути територію України разом з родиною та попросити політичного притулку в США.
Перебуваючи на території США, в 2013 році звернувся до Європейського суду з прав людини по захист своїх порушених прав та з вимогою відшкодування Україною завданої матеріальної шкоди. Крім цього, в 2014 році Іваненко подав позов до Окружного суду Південного округу м.Нью-Йорка проти посадових осіб, як минулої, так і чинної влади України.

                                                                *   *   *

Коли вибухнув Євромайдан, для нас довго залишалося незрозумілим, чому молодих хлопців і дівчат, які не захотіли повертатися в «совок», підтримали й бізнесмени середньої руки. Відповідь на це запитання прояснюється лише тепер, коли впродовж останніх кількох місяців ми зустріли кількох недавно успішних і доволі заможних в Україні бізнесменів, які сьогодні просять у Сполучених Штатів політичного притулку і яких ми умовно назвали «п’ятою хвилею». Здавалося б, парадоксально, політичний режим Януковича-Азарова впав, а вони шукають захисту та справедливості не в постмайданній Україні, а в американських та європейських судах. Микола Іваненко, недавно успішний київський підприємець, власник автомобільного бізнесу«Люксекспрес-ІІ» - один із них.
- У конкретно моєму випадку достатньо правових підстав, аби порушити кримінальну справу проти Януковича, Азарова, Пшонки, Захарченка, Лукаш, Попова, Гереги, Яценюка, Яреми, Шокіна та інших посадових осіб України як минулої, так і теперішньої влади. У мене є папери з їхніми підписами, які підтверджують, що вони видавали злочинні накази й точно так само вчиняли посадові злочини. Єдине, що я встиг зробити, - вивезти свою сім’ю та ці документи за межі України, - розповідає Микола Іваненко, якого ми разом з дружиною Ларисою запросили в гості, аби вислухати їхню історію.
За цими документами, в 1993 році Микола Іваненко зареєстрував товариство «Люксекспрес-ІІ», що до 2012 року було розташоване на вулиці Причальній, 1 у Дарницькому районі міста Києва. Одним з основних видів діяльності підприємства були продаж і технічне обслуговування автомобілів.
Щоб розпочати бізнес, Миколі довелося закласти старовинну золоту обручку, яку подарувала йому бабуся, а на виручені гроші зареєструвати підприємство. Починати бізнес було важко. Доводилося на всьому економити. Всі зароблені гроші Микола вкладав у розвиток своєї компанії.
Всі ми пам’ятаємо, як у далекі 90-ті Україна розпочала багатоступінчастий та складний процес ринкової трансформації. Становлення малого бізнесу відбувалось у складних економічних умовах. Втім, незважаючи на всі труднощі, Микола Іваненко побудував чимало малих архітектурних споруд в місті Києві і розпочав торгівельну діяльність, створив юридичне бюро та розгорнув юридичну практику.
Через деякий час він почав розширювати власну справу. Харківська райдержадміністрація в Києві надала товариству в оренду земельну ділянку площею 7844 кв.м. строком на три роки. Пізніше, оскільки компанія виконала всі інвестиційні домовленості, та з метою підтримки розвитку малого та середнього бізнесу, Київська міська державна адміністрація (КМДА)  уклала з ТОВ «Люксекспрес-ІІ» ще два договори оренди на право довгострокового користування земельними ділянками, в тому числі: земельною ділянкою площею 1,61 га строком на 49 років  та земельною ділянкою площею 0,60 га строком на 10 років. Зазначені земельні ділянки знаходилися на лівому березі Дніпра в Дарницькому районі міста Києва, біля залізничного мосту.
Вже в 1996 році Головним управлінням архітектури та містобудування м.Києва було затверджено робочий проект благоустрою зазначеної території з розміщенням складських приміщень мікроринку, тимчасової автостоянки і автосалону та станції технічного обслуговування автомобілів. Будівництво будівель на вказаних земельних ділянках завершилось до кінця 1999 року і здійснювалось господарським способом на правових підставах згідно з ордером КМДА для виконання робіт та дозволом Держархбудконтролю м. Києва на виконання будівельних робіт.
Бізнес пішов добре - з’явилися салони з продажу автомобілів, станції техобслуговування й гарантійного сервісу, в компанії працювало майже 200 осіб і дуже швидко сама назва «Люксекспрес-ІІ» стала в Києві синонімом якості та швидкості обслуговування.
Серед документів, які Микола Іваненко вивіз з України, є й фотокартки, на яких видно, що в 1996 році в урочистому відкритті частини об’єктів нового підприємства на Причальній вулиці в Дарниці брав участь і тодішній міський голова Києва Олександр Омельченко та інші відомі в Україні посадовці.
Україна прагнула якомога швидше пересісти зі старих «Запорожців» та «Москвичів» на модерні західні автомобілі й активно приставала на пропозиції таких компаній як «Люксекспрес-ІІ». Тим паче, що вони пропонували повний «сервіс»: продаж самого автомобіля, його техобслуговування й низку гарантій. Компанія процвітала, доки не стала заважати будівництву «мосту Кірпи» -  залізнично-автомобільної мостової розв’язки через Дніпро.
- Будівництво мосту,- продовжує оповідати нам свою історію М.Іваненко,- запланували вже після того, як «Люксекспрес-ІІ» було побудовано. На той час підприємство вже декілька років вело успішний бізнес. Є кошторис, встановлений державою на момент проектування моста. Ця ж експертиза, яка озвучила його кошторис, визначила, що треба встановити обсяг компенсації для «Люксекспрес-ІІ», яка зазнала збитків у результаті будівництва нової розв’язки. Але раптом у 2012 році Господарський суд Києва несподівано визнав землю самочинно захопленою, а будівлі - самовільно збудованими, що підлягають демонтажу, без відшкодування. Там, де знаходилася моя компанія, передбачалося часткове вилучення земельних ділянок і частковий демонтаж споруд. Коли ж Янукович став президентом України, тодішній прем’єр-міністр України Азаров дав письмове розпорядження, де чітко написано: зруйнувати споруди «Люксекспрес-ІІ», розірвати договори оренди без будь-яких пояснень. Більше того, цей документ було надіслано також до суду, тобто, дано пряму вказівку суддям, як треба чинити в разі позову. Запрацювало так зване вибіркове судочинство. В мене є письмовий документ, де голова Господарського суду Києва Артур Ємельянов відповідає на запит народного депутата Юрія Кармазіна, в якому він роз’яснює, що нам треба це зробити в інтересах держави, посилаючись на документ Азарова.
Повний нонсенс: 13 вересня 2011 року в мене було проведено перевірку Головним управлінням контролю за благоустроєм. Згідно з цією перевіркою, складено акт, в якому було зазначено, що майновий комплекс ТОВ «Люксекспрес-ІІ» побудовано на законних підставах, а експлуатується він згідно з вимогами чинного законодавства. А вже через три дні Головне управління контролю за благоустроєм звернулося до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві з вимогою подати позов до суду та знести ніби-то самочинно збудовані об’єкти. Зрештою, за командою з Банкової протягом трьох місяців усі суди (від місцевого до Верховного) ухвалюють одностайні рішення – зрівняти мій бізнес із землею. Загнали бульдозери й за три дні те, що я тяжкою працею створював двадцять років, жорстоко знищили.
ТОВ «Люксекспрес-ІІ» здійснювало підприємницьку діяльність з 1993 року. Майже 20 років, до липня 2012 року, справно сплачувало всі податки, виплачувало заробітну платню працівникам, отримувало необхідні торгівельні патенти, дозволи на торгівлю, інші дозвільні документи. У 2012 році всі підрозділи ТОВ «Люксекспрес-ІІ» – автосалони та СТО – зупинили роботу. Майже 200 фахівців високої кваліфікації опинилися на вулиці, бюджет України втратив надходження коштів від постійного й стабільного платника податків, чотири капітальні споруди пішли під знос, банк втратив іпотеку (споруди було передано банку під іпотеку). Без будь-якого відшкодування майже 2,5 гектара землі, що знаходилися в довгостроковому користуванні за договором оренди «Люксекспрес-ІІ», було брутально захоплено під будівельні роботи Південно-Західною залізницею. Найпарадоксальніше, що до сьогодні на тій території, де стояла компанія Миколи Іваненка, так нічого й не побудовано...
У 2012 році загальна вартість Дарницького залізнично-автомобільного моста довжиною 1066 метрів становила вже 9,157 млрд. гривень. Навіть комуніст Петро Симоненко тоді зіронізував, що вартість моста через Дніпро в десять разів більша, ніж вартість моста через Місісіпі в США.
Крім цього, на засіданні Верховної Ради України 4 грудня 2009 року було оприлюднено депутатський запит, у якому озвучувалися численні факти злочинної діяльності керівника Південно-Західної залізниці Олексія Кривопишина та його оточення, які приносить багатомільйонні збитки державному бюджету.
У звіті про освоєння грошових коштів, визначених у плані підготовки залізнично-автомобільного мостового переходу через Дніпро до проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, сказано, що в жовтні 2010 року було витрачено державних коштів 1,064 млрд. гривень на автомобільну розв’язку на Лівому березі Дніпра – об’єкт, якого в реальності не існує.
- Насправді ж Дарницький залізнично-автомобільний мостовий перехід через Дніпро «будували» більш як 8 років, за цей час Південно-Західна залізниця витратила близько 11 млрд. гривень, – стверджує Микола Іваненко й показує висновки спеціалізованої експертизи від 18 серпня 2006 року, якими передбачено, що Південно-Західна залізниця має компенсувати ТОВ «Люксекспрес-ІІ» 200 мільйонів гривень.
Микола Іваненко показує нам документ за підписом заступника начальника Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві полковника міліції Грінцевича І.П.,  в якому зазначається, що “в ході проведення перевірки встановлено, що згідно з проектом зведених витрат та зведених кошторисних розрахунків від 04.04.2007 року № 06-374 вбачається, що для вирішення майнових питань з ТОВ «Люксекспрес-ІІ», ДТГО “Південна-Західна залізниця” заплановано виплатити товариству збитки в розмірі 100 000 000 грн., із загальної кошторисної вартості та 100 000 000 грн. інших витрат. На сьогоднішній день грошові кошти службовими особами ДТГО “Південна-Західна залізниця” витрачені на інші потреби, але не за цільовим призначенням. Враховуючи викладене, в діях службових осіб ДТГО “Південна-Західна залізниця”, вбачаються ознаки злочину, передбаченого ст. 364 КК України».
-Хочу звернути вашу увагу, що після втручання тодішнього міністра внутрішніх справ України В.Захарченка начальник Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві Грінцевич І.П.через 20 днів в своєму листі на мою адресу різко змінює свою думку та зазначає: “За результатами розгляду звернення було ухвалено рішення про відмову в порушенні кримінальної справи на підставі п.2 ст. 6 КПК України”.
Є кошторис, встановлений державою, на момент проектування моста. Є висновки експертизи, яка визначала кошторис нового моста, визначила, що треба виплатити моїй компанії компенсацію в зв’язку з необхідністю будівництва розв’язки. Йшов 2006 рік, коли Віктор Янукович був прем’єром, а замовником будівництва розв’язки – Олексій Кривопишин, начальник Південно-Західної залізниці. І вони домовилися між собою, а гроші, які мали виплатити товариству «Люксекспрес-ІІ», пропустили через свої схеми. Що вони зробили? У 2006 році, в грудні, взагалі не виплатили заробітню платню  будівельникам, які споруджували міст і працівникам залізничного транспорту. А натомість створили низку компаній, які ніби-то не могли будувати, бо земля, мовляв, самочинно захоплена компанією «Люксекспрес-ІІ» і ніби-то це потягло за собою великі збитки. І ніби-то оплатили ці збитки з тих грошей, що мали йти на компенсацію тому самому «Люксекспрес-ІІ». Йшлося про 550 мільонів гривень, що на той час становило 125 мільйонів доларів, з яких 200 мільйонів гривень (35 мільйонів доларів) були заплановані для виплати компенсації товариству «Люксекспрес-ІІ». Але тими грішми, які мали піти на компенсацію нашій компанії, вони виплатили заробітну платню мостобудівельникам і залізничникам. Мало того, що вони ухвалили рішення зруйнувати мою компанію й вкрасти мої гроші, вони ще хотіли, щоб я зруйнував її власними руками, за свій же рахунок, тобто сам демонтував усі споруди, які збудував як інфраструктуру компанії.
Як законослухняний громадянин, я звернувся з листом до міністра юстиції України Олени Лукаш, в якому попросив дати роз’снення, як можна виконати таке рішення суду, оскільки, по-перше, це моя власність, що підтверджується рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2004 р. та додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2012 р., що встановлює юридичний факт, а по-друге, це – іпотека, тобто застава для банку під мою позику. А як можна демонтувати майнову заставу банку?!  Відповіді, зрозуміло, ніхто мені не дав. Просто прислали судових виконавців з нарядом міліції, бульдозери й безжально зрівняли всю мою компанію із землею...
- Але ж тепер в Україні змінилася влада. Чи немає бажання повернутися туди, щоб справедливість восторжествувала?- запитуємо.
- Справедливість не восторжествує, - сумно каже Микола Іваненко. - Як тільки я з’явлюся на території України, мене або вб’ють, або посадять. Тому що ця влада не зацікавлена в розслідуванні злочинів влади попередньої. Я особисто знаю генерального прокурора Віктора Шокіна. Це махровий корупціонер, який повинен не просто піти з посади, а сидіти в тюрмі. І я цього добиватимуся. Є стаття кримінального кодексу, яка передбачає покарання чиновника за бездіяльність, яка потягла за собою тяжкі наслідки.
Крім того, що ми звернулися до Європейського суду з прав людини, ми подали позов до суду тут, в Америці. Прем’єр Яценюк є правонаступником, він має певні обов’язки після «урядування» Азарова. Точно так само генпрокурор Віктор Шокін має певні обов’язки після Пшонки. Але ані перший, ані другий навіть пальцем не ворухнули, аби розібратися в моїй справі. Вони зайняті тим самим, чим займався Янукович, – власним збагаченням. Перебуваючи на території США, ми з дружиною подали позов проти високопосадовців минулої та теперішньої влади, які скоїли злочин проти нас. Суд Нью-Йорка надіслав до Міністерства юстиції України виклик до суду, на який ми отримали відповідь: оскільки це чиновники державної влади, то відповідати повинна держава Україна. Сьогоднішня чинна влада України готова підставити Україну, тільки б це не торкнулося персонально Януковича, Азарова, Шокіна,  Яценюка та інших, які виступають як відповідачі. Іншими словами, за злочини високопосадовців, як минулої, так і теперішньої влади відповідатимуть пересічні громадяни, які справно сплачують податки до бюджету України.
У мене складається враження, що між новою й старою владами існує домовленість про те, щоб не чіпати попередній уряд Азарова-Януковича. Інакше як пояснити, що жодної особи не було притягнуто до відповідальності навіть за вбивство людей на Майдані. Кажуть, що «зникли» всі докази злочинів, але не в моєму випадку, бо я встиг вивезти за кордон усі документи-докази розправи над моєю компанією...
- Як реагували чиновники українських судових інстанцій, коли ви показували їм ці папери?
- Вони їх не помічали. Жодного судового засідання не відбулося без перерви. Починається судове засідання, на кожне звинувачення я представляю документ з підписами й печатками, судді, зайшовши в глухий кут, переглядаються між собою й оголошують перерву, щоб піти порадитися й зателефонувати, кому треба... Після перерви судове засідання проходило за скороченою процедурою. Судді не брали до уваги жодного письмового доказу, які я надавав, і швидко виносили незаконні рішення, виконуючи вказівку Азарова. У мене є документ за підписом  заступника начальника Південно-Західної залізниці Погрібного до секретаріату Кабінету Міністрів України, в якому він просить втрутитись в судовий процес і вплинути на прискорення винесення неправомірних рішень, посилаючись на письмову вказівку Азарова.
Янукович, Азаров, Кривопишин та інші посадові особи минулої влади, зловживаючи своїм службовим становищем, створили організоване злочинне угрупування. Своїми цілеспрямованими протиправними діями, які мають всі ознаки кримінального злочину, пов’язаного з  розкраданням,  прикриттям нецільового використання державних коштів під час будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через Дніпро в м. Києві з підходами, вони скоїли злочини проти держави, громадян та суспільства. А наше ТОВ «Люксекспрес-ІІ», моя дружина Лариса - власник товариства, я, як генеральний директор, стали жертвами диктатури, корупції та вибіркового правосуддя в Україні.
На жаль, нове керівництво держави виявилося неспроможним побороти злочинні корупційні схеми старої влади. Більше того, воно створює нові, вже під свої клани й родинні зв’язки. Сьогодні корупція у вищих ешелонах української влади залишається одним з найбільш небезпечних соціальних лих, а заходи, що нібито вживаються для її подолання з боку держави, не дають жодних результатів. Це значною мірою пояснюється тим, що діяльність органів, уповноважених вести боротьбу з корупцією, зосереджено переважно на виявленні правопорушень серед державних службовців середньої ланки. Жодного ж посадовця вищого рівня з кола минулої влади так і не притягнуто до кримінальної відповідальності. Більше того, якщо й порушено кримінальну справу, то злочинцям ніби під замовлення дають “зелене світло” й вільно відпускають за кордон.
Оновлені корупційні схеми  продовжують діяти в Україні з новою силою. Нині корупція  становить загрозу національній безпеці та є однією із серйозних перешкод на шляху розвитку країни. Українська влада практично нічого не може пред’явити суспільству як доказ реальних досягнень з протидії корупції, натомість демонструючи поодинокі факти боротьби з дрібними корупціонерами. Антикорупційна діяльність в Україні сьогодні  має вигляд імітації, а високопосадовці з адміністрації Президента, Кабінету міністрів України, Генеральної прокуратури та судових органів тотально прикривають злочинну діяльність попередньої  влади. Всі ми бачимо, як відкрито й нахабно змовилися між собою нинішня влада й колишня.
Яскравим прикладом цієї змови є призначення 2-го лютого 2016 року до відділу аналітичного забезпечення зі статусом радника Київського міського голови Олексія Кривопишина .Того самого Кривопишина, який за часів Януковича-Азарова був начальником Південно-Західної залізниці і який вкрав на будівництві «мосту Кірпи» сотні мільонів доларів. Було знято низку сюжетів, де викрито багато корупційних схем Кривопишина, показано його награбовані маєтності й статки, але казнокрада так і не притягнули до кримінальної відповідальності, а, навпаки, призначили на нову владну посаду. Пояснення одне  - Кривопишин за грошову винагороду домовився з ким треба й уникнув кримінальної відповідальності.
Сьогоднішня влада, як і попередня, незважаючи на Революцію Гідності, не боїться нікого – ані Бога, ані закону, ані свого народу. Подумайте, що роблять українські чиновники, які сьогодні при владі, прикриваючи злочини попередньої влади, вішаючи на Україну мільярдні суми боргу. Це злочин проти України та українського народу.
Справа Миколи Іваненка набрала розголосу. І Петро Порошенко, і Арсеній Яценюк знають про ситуацію довкола ТОВ «Люксекспрес-ІІ». Як і Генеральний прокурор України Віктор Шокін. А Микола Іваненко знає Віктора Шокіна 30 років.
- Він добре знав моїх батьків (у моїх батьків спільний професійний стаж у системі прокуратури – 75 років), багато разів бував у мене на фірмі, я не раз і не два спілкувався з ним. Незважаючи на те, що Шокін особисто знає про те, що моя компанія працювала довгі роки на законних підставах, що всі будівлі було побудовано у відповідності з вимогами законодавства, він закрив на це очі, й жодну особу, яка порушила мої права і скоїла злочин по відношенню до мене, досі не притягнуто до відповідальності. Я знаю, хто і скільки взяв грошей. Знаю, хто з керівництва Генеральної прокуратури взяв гроші, знаю суму і знаю, куди ці гроші вкладено, але говорити не хочу, хочу отримати рішення американського суду та порушення кримінальної справи відносно посадових осіб нинішьої влади, і тоді я все розкажу...
- Але чому тоді Петро Порошенко тримає Віктора Шокіна на цій посаді?
- Вони пов’язані давньою дружбою. Шокін був у нього начальником служби безпеки, їх також пов’язують фінансові відносини, і Шокін виконуватиме будь-яку вказівку Петра Порошенка.
- Що буде далі, якщо після вашого позову в США буде ухвалене позитивне рішення?
- Рішення представлять уряду України для виконання. Якщо ним знехтують, візьметься за це маршал, буде арештовано певні активи Української держави за кордоном...
Я скажу вам чесно, хочу, щоб мої гроші працювали на економіку США, якщо Україна не хотіла й не хоче, щоб я працював на економіку України. Ця країна дала можливість моїм дітям закінчити тут школу й взялася нам допомагати, то нехай мої гроші, мої знання, мій досвід працюють на благо цієї країни. Я вам більше скажу, мій син, який виріс в Україні, хоче піти в американську армію – на знак вдячності цій країні, яка дала нам прихисток, а рідна батьківщина проїхалась по нашій долі бульдозерами з озброєним нарядом міліції.
Ці милі люди (Микола Іваненко та його дружина Лариса, яка 20 років викладала право в Київському Національному торгівельно-економічному університеті, кандидит юридичних наук, доцент) сидять у нашому помешканні в Квінсі й розповідають нам про свою одісею. Вони вирвалися з того пекла, побоюючись за своє та своїх дітей життя. В руках у них були валізи, а в кишенях – кілька сот доларів. Все інше вони вклали у свій бізнес, який безжальна рука диктатури жорстоко розчавила. Вони повірили в справедливість, коли український народ висипав на Майдан, й були ладні повертатися в рідну Україну. Але на зміну одним держимордам прийшли інші, ще більш цинічні й більш підступні. Їм не болить Україна, вони не дбають про справедливість, про синів і дочок України, які ось вже «п’ятою хвилею» тиняються світом, шукаючи щастя-долі. Запущена диктатурою Януковича ланцюгова реакція беззаконня триває. І коли вона зупиниться – не знає ніхто.

 

 



ПОТОЧНИЙ НОМЕР
            @2013 NovaGazeta All Rights Reserved