Катерина Кіндрась

УКРАЇНСЬКА РАПСОДІЯ В ЧОТИРИ РУКИ

18 лютого в знаменитому Карнеґі-голл відбудеться ювілейний концерт талановитих харківських піаністів Анни та Дмитра Шелестів, відомих у світі музики якShelest Piano Duo

Наші співрозмовники:

Анна Шелест – піаністка, переможець багатьох міжнародних конкурсів (Corpus Christi International Competition, Louisiana International Piano Competition, Kawai American Recording Contest, Jefferson Symphony Young Artists Competition in Denver та ін.). Народилась у Харкові. Почала займатися музикою з 6-літнього віку. Навчалася у Харківській спеціальній музичній школі. В 11-літньому віці виступала в штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі як наймолодший переможець Міжнародного конкурсу піаністів ім.Мілоша Магіна. У 12-літньому віці відбувся її оркестровий дебют з Харківським симфонічним оркестром. Виступала як солістка з багатьма уславленими колективами, такими як Монреальський симфонічний оркестр, (Канада), Нідерландський симфонічний оркестр, симфонічний оркестр Цинцинаті (штат Огайо), симфонічний оркестр Північно-західної Флориди, Луганський  філармонічний оркестр та інші. Крім України й США, виступала із сольними концертами в престижних залах Канади, Франції, Мексики, Нідерландів та ін. Закінчила Університет Північного Кентакі й була визнана однією з найкращих випускниць музичного факультету. Разом з чоловіком Дмитром Шелестом створили дует Shelest Piano Duo, якийстав учасником та переможцем багатьох конкурсів,зокрема в 2011 році виступив у Карнегі-голл як перший лауреат Міжнародного конкурсу піаністів (Bradshaw-Buono International Piano Competition).

Дмитро Шелест - піаніст, лауреат міжнародних конкурсів (Bartok-Kabalevsky-Prokofiev International Piano Competition, Music Teachers National Association (MTNA) Piano Competition, Eastern Music Festival Concerto Competition, World Piano Competition, Iowa International Piano Competition). Народився в Харкові. У 6-літньому віці вступив до Харківської спеціальної музичної школи. Першу перемогу отримав на музичному конкурсі в 11-літньому віці й відтоді брав участь у багатьох престижних міжнародних конкурсах. Закінчив Університет Північного Кентакі, де в 2005 році здобув першу вищу музичну освіту, а в 2008-му – другу, в галузі підприємництва. Виступає як піаніст-соліст, камерний музикант та педагог. Одружений з піаністкою Анною Шелест, мешкають і творять у Нью-Йорку, разом виховують двох синів.

-  Вас називають унікальним музичним подружжям. Насамперед тому, що, крім того, що кожен з вас талановитий соліст, ви прекрасно «зігралися» як дует.  Що було раніше – ваша гра в чотири руки, а тоді одруження чи навпаки?
           
Анна: - Ми познайомилися в Харкові, коли нам було по років 12, навчалися в одній музичній школі. Але одружилися в Америці й почали грати дуетом вже після весілля. 10 років тому... Власне, за великим рахунком, концерт, який відбудеться 18 лютого в Карнегі-голл, - це результат нашого першого спільного десятиліття. Щасливого десятиліття...

- Чимало композиторів писали в минулому твори для гри на фортеп’яно в чотири руки. Чим суттєво відрізняється гра в дві руки від гри в чотири?

Дмитро: - Головна відмінність між  грою в дві й чотири руки на одному фортеп’яно насамперед у тому, що потрібно ділити клавіатуру на двох. Особливо складно пристотуватися в середньому реґістрі, «на стиках» - там, де зустрічаються лікті й випадково можуть штовхнути один одного. Власне, це займає найбільше часу. Другий важливий фактор - педалізація, яку контролює той, хто сидить зліва. Тому треба прискіпливо слідкувати за всіма чотирма руками, щоб педалювати відповідним чином. Звичайно, крім цього, специфіка фортеп’янного дуету виявляє недоліки явніше, ніж багато інших камерних ансамблів.

- Як розподілено ролі у вашій парній грі: хто грає першу партію, хто другу?

Дмитро: - Оскільки в обох партіях є своя специфіка, то з часом кожен звикає до тієї чи іншої партії, і в зв'язку з цим ми вирішили “залишатися на своїх місцях”, тобто, Анна - праворуч, за верхньою партією, а я - за нижньою.

- Наскільки залежить успіх зіграного твору від взаємин тих, хто грає, чи для цього достатньо технічної музичної вправності?

Анна: - Щодо взаємин, то гра на фортеп’яно в чотири руки в цьому разі нагадує парний балет, де більшість часу все ж витрачається за інструментом удвох. Мабуть, власне, тому більшість фортеп’янних ансамблів гри в чотири руки  - це або чоловік і дружина, або брат та сестра.

- Чи має піаніст право на власну інтерпретацію класичного твору? Так, як, наприклад, театральний режисер...

Дмитро: - З одного боку, перш ніж захоплюватись власною інтерпретацією, твір вимагає досконального вивчення. Але разом з тим, з іншого боку, якщо музикант звертає увагу на нюанси оригінального тексту, то це спонукає до індивідуального прочитання й надихає на власну інтерпретацію. Й разом з технічною вправністю творить індивідуальність, неповторність виконавця.

 Анна: - Все ж кожен мусить бачити й читати ноти по-своєму... З цього й зароджується своє враження про твір, яке в кращому разі робить інтерпретацію оригінальною та переконливою. Власне, ми прагнемо цього... Наш дебютний компакт-диск "TUTTI" з транскрипціями оркестрових праць Ліста, Чайковського, Сметани, Равеля та Гершвіна звучав більш як на ста радіостанціях Північної Америки. В своєму новому альбомі "Українська рапсодія", який увібрав у себе музику українських композиторів, ми також намагалися дати їй своє розуміння. Деякі з цих творів звучатимуть 18 лютого в Карнегі-голл.

 - Ваші життєписи розповідають, що ви обоє стали «знаменитими» вже в 11 років: Аня виступала в Парижі, в ЮНЕСКО, Дмитро виграв міжнародний конкурс і його запросили до США для продовження навчання. У вашій професійній сфері велика конкуренція, в США – особливо. Чи достатньо лише таланту, щоб пробитися на такі сцени, як, наприклад, Карнегі-голл?

 Дмитро: - У музичній сфері конкуренція завжди була шаленою. І чим вище піднімаєшся професійними сходами, тим вона запекліша. Це аксіома. Однак лише таланту ніколи не було достатньо – це, так би мовити, необхідна умова. Але не достатня. Важливе значення мають також школа, наставництво, підтримка, фортуна...У кожній яскравій професійній кар’єрі присутні і талант, і талан.

- Що ваш дует виконуватимете 18 лютого на сцені Карнегі-голл?

Анна: - По-перше, концерт відзначає 10-річчя нашої творчості в Нью-Йорку з тих пір, як ми переїхали сюди. По-друге, це також чудовий спосіб відсвяткувати вихід нашого нового CD-альбому “Українська рапсодія”, який представляє ​​музику українських композиторів. Тому частина репертуару включатиме твори Левка Ревуцького, Олександра Жука та Мирослава Скорика з нового альбому, а решта – це світова класика, улюблені шедеври багатьох меломанів, які нам також особливо дорогі: «Молдау»Бедржиха Сметани, хореографічна поема “La Valse” Равеля, мініатюри Скрябіна, сюїта Аренського “Силуети”...

- Як часто звучать українські твори на концертах в Карнегі-голл?
 
 Дмитро:  - Хотілося б, щоб звучали частіше...

 - Запитання до Дмитра. У вас «історичне» прізвище. Чи ви маєте родинний стосунок до колишнього компартійного лідера підрадянської України Петра Юхимовича Шелеста, який також родом з Харківщини?
           
Дмитро:  - Цiкаво, що Петро Юхимович народився не тільки на Харківщині, а й у тому самому селі, звідки походить моя родина. Інших Шелестів в селі Андріївці не було. Мій батько, Василь Володимирович Шелест, цікавився цим питанням, досліджував генеалогію, але кровного зв’язку між нашими родослівними не знайшлося.

- Запитання до Анни. Про «небесне й земне». Музичні критики ще років десять тому назвали вас «новим втіленням Ліста в жіночому образі», а New York Times не так давно писала про вас, як про піаністку "вогняної чутливості та теплого туше". Багато хто із «зірок» свідомо жертвують «приземленим заради піднесеного». У вас же, знаю, підростають двоє маленьких синів - 2 і 5 років. Як вам вдається успішно поєднувати сім’ю та кар’єру?
           
Анна: - Це, мабуть, актуальне й дилемне питання для всіх артистів. Ми з Дмитром визначили для себе пріоритети: і кар’єра, і сім’я. Майже три роки тому ми запросили до себе мою бабусю, й з тих пір вона допомагає нам виховувати наших дітей, а її правнуків - Івана й Олексу. Але, якщо щиро, то часто хочеться, щоб у добі було не двадцять чотири, а бодай двадцять п’ять годин... Тому нерідко доводиться балансувати на межі можливого - між роботою, дітьми, приватними заняттями, сном та іншими маленькими життєвими радощами. І музика нам у цьому дуже допомагає.

 Розмову провела
 Катерина Кіндрась

 На фото: Shelest Piano Duo – віртуозна гра в чотири руки